Байка - літературний жанр.

Байка — це вигаданий художній твір алегоричного змісту, який містить певну мораль.

Мораль у байці — це висновок, який робить автор наприкінці твору. Вона пояснює головну ідею байки, її повчальний зміст. Часто мораль виражається у формі прислів'я, приказки або афоризму.

Мораль у байках може виражати широкий спектр ідей та повчань, спрямованих на формування моральних цінностей та покращення суспільства, а саме:

1. Викриття людських вад
2. Ствердження позитивних цінностей
3. Повчальні висновки
4. Соціальна критика
5. Відображення етичних та суспільних ідеалів

Слово байка походить із латинського та означає «говорити». Творцем та батьком байки називають відомого давньогрецького байкаря — Езопа, який жив у VI столітті до н. е.

Українськими відомими байкарями є:

• Г. Сковорода
• Л. Глібов
• Є. Гребінка
• П. Гулак-Артемовський

Вони зробили значний внесок у розвиток української байки.

Байка має такі визначні риси:

1. вигадана історія;
2. невеликий розмір, тому це коротка розповідь;
3. наявність в сюжеті алегорії;
4. мораль та дидактика у змісті, може бути на початку або в кінці твору, рідше у середині.

Персонажами можуть бути тварини або неживі предмети. У прозі чи віршованій формі байка передає корисні моральні чи дидактичні уроки про людські манери та поведінку. Уявлення про людей як про тварин є характеристикою літературної байки. Герої байок не тільки уособлюють певні риси характери чи людської поведінки, але їм надаються такі антропоморфні здібності, як здатність міркувати.

Мета байки — донести до читачів моральні послання. Використовуючи тварин або неживі істоти як голоси розуму в цих історіях, вони особливо приваблюють маленьких дітей, які вчаться поводитися відповідно до норм моралі. Оскільки байки навчають моралі, вони також допомагають зрозуміти цінності культури, в якій вони написані.

Григорій Сковорода - український Сократ.

Творчість Г. Сковороди, видатного мислителя-гуманіста й письменника-демократа — дорогоцінне надбання прогресивної культури.

Як перший "професіональний" український байкар Григорій Сковорода виступив у збірці "Байки Харківські", куди ввійшли тридцять творів. Написані вони прозою, кожна байка складається з двох частин: лаконічної фабули і "сили", тобто моралі. Основним джерелом байок були власні життєві спостереження автора над сучасною йому феодально-кріпосницькою дійсністю, вивчена ним за багато років мандрівного життя народна мудрість. Виходячи з інтересів народу, Г. Сковорода виносить присуд вадам тогочасного суспільства, у сатиричних тонах зображує поміщиків, чиновників, охоплених жадобою наживи, чинів, високих посад.

У байці "Бджола Шершень" Г. Сковорода в образі Шершня уособлює паразитичні елементи суспільства. Бджола ж стає образом трудового народу, який все життя віддає праці не тільки заради свого існування, але й заради блага інших.

Про тих, хто береться за справу, яка суперечить природженим нахилам, Г. Сковорода зневажливо говорить у байках "Собака та Кобила", "Орел і Черепаха" та ін.У ряді байок Г. Сковорода, влучно користуючись засобами алегорії, попереджує представників привілейованих станів, що паразитичний спосіб життя може привести їх до сумного кінця. Так, приміром, Чиж потрапив у неволю, спокусившись ("Чиж і Щиглик).В інших байках поет картає "славолюбство" ("Сова і Дрізд").

Більшість байок Г. Сковороди, завдяки їх демократичній спрямованості, громадянським мотивам, — безумовно, видатне явище, оригінальне й своєрідне в історії цього жанру в давній українській літературі. І невипадково І. Франко високо оцінив байки українського мислителя, зазначаючи зокрема, що вони "писані гарною, декуди навіть граціозною прозою".

"Квітчастий король".

Розпочавши віршувати ще в шкільні роки, Леонід Глібов проніс любов до художнього слова крізь усе життя, а найбільше визнання в українській літературі він здобув як байкар, створивши  понад сотню творів цього жанру. З його ім’ям пов’язане остаточне утвердження в українському письменстві жанру реалістичної байки. Іван Франко назвав Глібова поряд з Гребінкою найкращим українським байкарем, а його ліричні вірші – перлинами української лірики.

Перша збірка – «Байки Леоніда Глібова», що вийшла у Києві 1863 року й тираж якої був майже весь знищений, містила 36 творів. У 1872 році йому вдалося видати другу збірку, доповнену в порівнянні з першою, а 1882 – третю, що була передруком попередньої. Через цензурні заборони спроби надрукувати інші збірки Глібову вже не вдалися.  Перші байки Глібова, написані ним у 50-ті роки, були або перекладами творів І. Крилова, або створені на основі сюжетів російського байкаря. Згодом він почав докорінно переробляти фабулу байок Крилова: в одних змінював ситуації, вводив ліричні відступи та пейзажні зарисовки, в інших – творчо використовував лише криловську тему, окремі образи тощо. У творах цього періоду Глібов узагальнено зображував типові явища дореформеної кріпацької дійсності, спрямовуючи сатиричне вістря свого пера проти насильства й деспотизму поміщиків, проти несправедливості й беззаконня.  А на початку 60-х років XІX ст. Глібов написав уже такі оригінальні твори, як «Вовк і Вівчарі», «Вовк та Ягня», «Лящі», «Цуцик» та інші. У кращій із них – «Вовк та Ягня», в яскравих алегоричних образах розкрито взаємини між поміщиками й кріпаками. 

Заслуги Глібова в розвитку поетики байки є дуже вагомими. Він збільшив її жанрові межі, урізноманітнив форми, вперше в українській літературі збагатив байку лірикою пісні і балади. У творах, написаних протягом 70–90-х років  XІX ст., поряд зі старими темами він порушував і нові («Лев на облаві», «Жаби», «Кундель», «Скоробагатько», «Сила» та інші), у яких поглиблювались засоби реалістичного зображення дійсності, було урізноманітнено галерею образів, зміцнено зв’язок із народною творчістю. 

Найсвітліші враження життя у поета завжди були пов’язані з дитинством. Він любив розповідати своїм друзям про безтурботну пору дитячих літ, про любов матері, про батька та його улюблену співучу кенарку, за що до нього пристало вуличне прізвисько Кенир. На згадку про батька поет Леонід Глібов взяв псевдонім Дідусь Кенир, яким підписував свої твори для дітей. У львівському дитячому журналі «Дзвінок» Леонід Глібов видав багато казок, віршованих загадок, акровіршів. Вони цікаві й для сучасної малечі, а проблематика байок не втратила своєї актуальності і в нашому «некріпацькому» суспільстві. 

Теоретичні відомості

Презентація

Анкетування

Статистика