Цікаві байки

Цяцькований Осел (Григорій Сковорода 1891):

Додумався осел, що він якаясь мина,

Зневагу від усіх доводиться терпіть,

Що надокучила така лиха година,

Що треба і йому хоч трохи краще жить.

Він чув, що там, над морем широченним,

Стоїть гора одна;

На тій горі, під дубом височенним,

Сидить всесвітній старшина;

По-вченому Юпітером він зветься,

По-простому ж — Нечипір Громовик,

Як гримне — аж земля трясеться,

Жахається і звір, і чоловік.

— Піду,-сказав Осел,— хоч що вже буде!

Побачимо, чи правду кажуть люде,

Що нібито відвага сльози ллє,

А в добрий час меди і вина п’є.-

Прийшов, на гору зліз, низенько поклонився,

А Громовик до його обізвавсь:

— Чого се ти тут опинився?

І як се ти сюди пропхавсь?

— Приволокла лиха година!

Сміється з мене всякий біс,-

Жаліється Осел,— усякая скотина

Дере передо мною ніс.

От хоч і коні… збруя, бляшки,

Коваль підкови їм кує,

Прикраси їм усякі є —

Побрязкачі, блискучі цвяшки…

А я… отак, як бач,

Хвіст теліпається, та й годі,

Нема порадоньки, хоч плач…

Владико! Змилуйся в пригоді! —

Владика засміявсь, аж ліс застугонів;

Покликав він Фортуниху Домаху;

— Ану, лиш,— каже їй,— порадуй бідолаху,

Щоб між людьми і він бринів;

Ти начепи йому на шию срібний дзвоник;

Нехай, радіючи, хвостом вертить,

Як у болоті ополоник,

І дзвоником бряжчить.-

Зрадів Осел, у ноги повалився,

Фортуниху у рученьку лизнув

І так з гори чимчикувать пустився,

Що трохи шиї не звернув.

Побіг він навпростець, нічого не минає,

Чи нива, чи баштан— не розбирає.

Толочить і ламає.

На вигоні телят перелякав;

Ускочив у село — всяк очі витріщає,

А він брикає, хвіст задрав,

Аж куряву підняв,

Собаки гавкають, і дітвора тікає…

Цяцькований Осел придбав нову біду,

Де не повернеться — усе не до ладу,

Чи шкоду втне — не подарують,

Почують, що дзвенить,— палюгою частують.

Осел прислів’я нагадав,

А я до байки приладнав:

Нехай не забувають люде,

Що дурень всюди дурнем буде.

Шелестуни (Леонід Глібов 1891):

В одній долині, під горою,

Високий явір зеленів;

Край берега над чистою водою

Широкі віття розпустив;

Листочки з вітриком, жартуючи, шептались:

— Ану, голубчику, ще, ще дихни!

— Бач, братику, які ми повдавались

Веселії Шелестуни!

Якби не ми з тобою шелестіли,

То хто б долину звеселяв

І з ким би ти тут, вітрику наш милий,

Гуляючи, любенько жартував?

Що б тут було без нас? Краса якая?

Бур'ян та осока;

Була б долинонька неначе пустка тая,

А подивись, тепер вона яка!

До нас зозуленька у гості прилітає

І весело кує, як в тихому кутку;

Вівчарик на сопілку грає

Під явором, у холодку;

Співає соловей, неначе у садочку,

А серед ночі, в тихий час,

Тут мавочки гуляють у таночку

І ясний місяць дивиться на нас.

— Коли б не ми, то й ви б не шелестіли,-

Коріння загули із-під трави,-

Коли б ми вам не піддавали сили,

То не бриніли б ви...

— Чого сюди Корінням озиваться? —

Зашамотіли Листя угорі.-

Ви що, а ми он що! До нас вам не рівняться,

Лежали б мовчки у своїй норі...

— Тіпун вам на язик! Раденькі, що дурненькі! —

Коріння знов озвалися до них.-

І ви самі, і ваші витребеньки —

Розумному на сміх;

Не розуміючи, лепечете, як діти;

Гріх зневажати нас!

Хоч у землі судилося нам жити,

А все-таки ми дбаємо про вас.

Не красувався б тут і явір сей високий,

Сказати в добрий час,

Такий рясний, хороший та широкий:

І силу, і красу він має терез нас.

Минеться літечко, тоді по божій волі

Ми заснемо до другої весни,

І ви пожовкнете, лежатимете долі,

Дурненькії Шелестуни.

І після' вас другії листя будуть,

Цвістиме все, як і тепер цвіло,

Зозуля, соловей і вітрик вас забудуть,

Неначе вас і не було...

І між людьми такі ж бувають,

Як і на яворі, Шелестуни;

Нехай же баєчку вони

На вус собі мотають.

Крук і Лисиця (Езоп):

Крук украв шматок м'яса і сів на якесь дерево. Побачила це Лисиця з захотіла відібрати м'ясо. Вона стала перед Круком і почала вихваляти його велич і красу, кажучи, що йому найбільше з усіх годилось б царювати над птахами, і це сталося б напевно, коли б він мав голос.

Крук хотів похвалитися, що голос у нього є, закрякав і випустив м'ясо. Лисиця підбігла, схопила м'ясо і сказала: " О Круче, коли б ти мав також розум, тобі більше не бракувало б нічого, щоб стати царем".